Напружений стан гірських порід в земній корі зумовлений тиском розташованих вище порід і тектонічними процесами.

Замінимо дію відкинутих частин масиву напруженнями на гранях куба, котрі розкладемо по напрямах, паралельних до осей координат. Напруження, перпендикулярні до граней куба, називаються нормальними і позначаються σ, а ті, що діють в площині грані – дотичними і позначаються τ з відповідними індексами, як показано на рис. 8.

З умови рівноваги елементарного куба можна записати, що

Таким чином, напружений стан в точці визначається шістьома компонентами напруження: σ_x; σ_y; σ_z; Якщо орієнтацію граней елементарного куба підібрати таким чином, щоб , то грані куба утворять головні площадки, а відповідні нормальні напруження, – головні нормальні напруження, які позначаються σ₁; σ₂; σ₃, причому

 

Сума нормальних напружень, що діють в трьох взаємно перпендикулярних напрямах, є величина постійна і називається гідростатичним тиском у точці:

 

(38)

 

де σ₀ – середнє нормальне напруження (гідростатичний тиск).

Аналогічно нормальним напруженням розглядаються головні дотичні напруження, які діють на площадках, що ділять пополам кут між двома відповідними напруженнями і проходять через третє головне напруження. Їх величину можна визначити за формулами:

 

(39)

(40)

(41)

 

Розглянемо випадок, коли напружений стан масиву порід зумовлений лише гравітаційними силами, тобто дією ваги порід, розташованих над розглядуваною точкою масиву.При відсутності тектонічних рухів на ділянці земної кори напружений стан гірських порід, симетричний відносно вертикалі, що дає змогу гладжуачоготи його двома компонентами в циліндричній системі координат:

 

і

 

Вертикальні напруження σ_z в точці М пружного ізотропного масиву зумовлені вагою розташованих вище порід

 

(42)

 

де γ – середня об’ємна вага розташованих вище порід;

z – глибина залягання розглядуваної точки від земної поверхні.

Розглянемо умову рівноваги уявно виділеного елементарного куба з ребрами одиничної довжини, розташованими вертикально і горизонтально ( див. рис. 9).

Цей куб стиснутий вертикальною гравітаційною силою σ_z, під дією якої він намагається стати коротшим у вертикальному напрямі і розширитися в горизонтальних напрямах. Але цьому розширенню протидіє реакція оточуючих порід.

Останні тиснуть на вертикальні грані елементарного куба з реактивними силами, спрямованими перпендикулярно цим граням по осях Оx і Oy. В результаті в кубі виникають стискуючі радіальні напруження ().

Для визначення напружень σ₁ і σ₂ визначимо зміну довжини ребра елементарного куба в напряму осі Ох. Якби на куб діяла лише вертикальна сила гравітації , то горизонтальне ребро куба видовжилося б на величину:

 

(43)

 

де μ – коефіцієнт поперечних деформацій (коефіцієнт Пуассона);

Е – модуль поздовжньої пружності породи.

Але крім того, стиснення від тиску оточуючих порід σ₂ в напряму осі Oy спричинює видовження ребра куба вздовж осі Ox на величину:

(44)

 

Тиск оточуючих порід σ₁ намагається зменшити довжину ребра куба вздовж осі Ox на величину:

 

(45)

 

Загальна зміна довжини куба вздовж осі Ox складає

 

(46)

 

Однак сусідні частини гірської породи не дозволяють ребру деформуватися в горизонтальному напрямку Ox . Тому, прирівнявши рівняння (46) до нуля, підставивши в нього значення σ₃ з виразу (42) і прийнявши до уваги, що , отримуємо умову

 

З цієї умови отримуємо формулу Динника Н.А. для пружно напруженого стану гірських порід

(47)

 

В загальному випадку

 

(48)

 

Величина λ називається коефіцієнтом бокового розпору. Він показує, яку частку абсолютної величини активного навантаження складають реактивні сили чи напруження, котрі діють в площині, перпендикулярній до напрямку активного навантаження, за умови, що в масиві деформування порід неможливе.

В розглядуваному випадку активними є напруження, зумовлені силами гравітації, тобто напруження σ_z , спрямовані вертикально вниз; реактивними є радіальні напруження σ_r , що діють в точці масиву М.

В результаті релаксації відбувається вирівнювання напружень в земній корі, тобто . В [ ] відзначається, що в більшості випадків можна прийняти умови і . Це означає, що гірські породи знаходяться в умовах рівномірного усестороннього стиску.

Природні напруження в земній корі прийнято називати гірським тиском.

Вертикальну складову гірського тиску називають геостатичним або повним гірським тиском, а горизонтальну складову – боковим тиском.

Для тектонічно спокійних регіонів геостатичний тиск на глибині z визначають за формулою

 

, (49)

 

де ρ_м і ρ_ф – відповідно мінералогічна густина порід і густина флюїду як функції глибини;

П – пористість порід як функція глибини;

g – прискорення вільного падіння.

В інженерних розрахунках гірський тиск визначають дискретно по інтервалах (товщах) літологічно однорідних порід.

Градієнт геостатичного тиску

 

(50)

 

Пористі гірські породи або породи-колектори, якими є більшість осадових порід, завжди насичені рідиною або газом. Тиск порової рідини прийнято називати пластовим тиском у випадку відкритої пористості і поровим тиском у випадку ізольованої пористості.

Тобто термін “поровий тиск” на відміну від пластового застосовують для пластів, складених практично непроникними гірськими породами ( наприклад, глинами).

В нормальних умовах величина пластового тиску p_П приблизно дорівнює гідростатичному тиску води

 

(51)

 

Градієнт grad p_п і коефіцієнт аномальності пластового тиску k_a знаходять за формулами:

; (52)

 

, (53)

 

де z – глибина залягання пласта;

ρ_в – густина прісної води.

В ряді випадків пластові тиски характеризуються відхиленням від нормального в будь-яку сторону (k_a≠1). Аномально низькі (АНПТ) і аномально високі (АВПТ) пластові тиски зумовлені рядом факторів, пов’язаних з геологічною будовою району залягання порід.

АНПТ на великих глибинах зустрічаються рідше. Основні причини виникнення АВПТ:

– часткове розвантаження гірського тиску, що є причиною збільшення порового простору;

– велика альтитуда устя свердловини, більша за рівень ґрунтових вод;

– некомпенсований відбір флюїду з пласта при експлуатації свердловини.

Нормальний пластовий тиск виникає в гідравлічно відкритій системі, в якій відбір флюїду компенсується припливом з області “живлення”.

На противагу цьому пласти з АВПТ є гідравлічно закритою системою, тобто нормальні і аномальні пластові тиски співіснують лише в тому випадку, якщо вони розділені бар’єром тиску. Бар’єр тиску заважає проходженню через нього великих об’ємів флюїду і може бути фізичного, хімічного і змішаного походження. В літологічному відношенні бар’єр тиску представлений породами-неколекторами (глинами, алевролітами, солями та ін.).

Наявність зон АНПТ пов’язана з геологічними, геохімічними і механічними процесами: в результаті локальних і регіональних тектонічних рухів; невідповідності швидкості седиментації і умов накопичення відкладів; діагенезом, пов’язаним з утворенням нових мінералів чи перекристалізацією речовини у відкладах; за рахунок осмотичних явищ; за рахунок гідравлічного зв’язку з глибоко залеглими пластами, що мають підвищений тиск тощо.

Розглянемо вплив тиску рідини в порах на напружений стан скелету пористої гірської породи, для чого виберемо ідеальну модель твердого пористого тіла і виріжмо з неї одиничний елемент (рис10).

Зверху на одиничну площадку діє геостатичний тиск

(54)

 

Якби увесь вертикальний тиск сприймався скелетом породи, то напруження в скелеті в січенні І-І було б максимальним

 

. (55)

 

Тут n – частка одиничної площадки, яку займає скелет в розглядуваному січенні.

Але рідина, що знаходиться в порах, сприймає навантаження, рівне . Тому напруження в скелеті дорівнює:

 

(56)

 

Позначимо , тоді

 

(57)

 

Величина h залежить від пористості і структури порового простору. З формули (57) видно, що із збільшенням пластового тиску вертикальне навантаження на скелет зменшується. Якщо , то

 

 

Отже, по мірі наближення пластового тиску до геостатичного напружений стан скелету буде прагнути до рівномірного усестороннього стиску.