Магістральними трубопроводами називають споруди, призначені для транспортування на далекі відстані нафти, нафтових продуктів, газу, води. Магістральні трубопроводи складаються із трубопроводів, що підводять, головних і лінійних споруд і проміжних станцій.

Магістральні трубопроводи укладають у ґрунт на глибину не менш 0,8м до верху труби, а при переході через водні перешкоди - не менш 0,5м від рівня можливого розмиву дна. Ухили трубопроводу проектують переважно паралельно рельєфу місцевості. Тому для правильного визначення довжини трубопроводу пікетаж розбивають по похилій місцевості. По похилих відстанях становлять і поздовжній профіль. План траси будують по горизонтальному додатку ліній.

У районах вічної мерзлоти, у болотистих і гірських місцях, на зсувах проектують надземні магістральні трубопроводи на опорах.

На стадії досліджень під проект визначають найкращий найкоротший варіант траси, що задовольняв би всім технічним умовам і вимагав би мінімальних витрат на будівництво. Варіанти траси намічають по топографічній карті, дотримуючись найбільш короткого напрямку між початковим і кінцевим пунктами. По можливості, прагнуть наблизити трасу до існуючих залізних й автомобільних доріг, щоб використати їх при будівництві й експлуатації трубопроводу. У цей час для вибору найкращого варіанта траси широко застосовують аерофотознімання.

На польовому етапі досліджень уточнюють положення траси в натурі й закріплюють її основні точки, вибирають місця переходів і майданчика станцій.

Для складання робочих креслень роблять польове трасування трубопроводу з виміром і закріпленням кутів повороту, розбивкою й нівелюванням пікетажу, зйомкою перетинань і переходів.

Вершини поворотів відзначають віхами й закріплюють стовпами, при цьому відстані між кутовими знаками, а на довгих прямих ділянках - між створними точками повинні бути 300 - 500м.

Репери розміщають по трасі через 2 - 3км поблизу більших кутів повороту; доцільніше їх установлювати на продовженні сторони траси на відстані 10 -15м від вершини кута. На довгих трасах у місцях, не забезпечених висотною основою, через кожні 10км установлюють залізобетонні репери. Всі репери в плановому положенні прив'язують до траси. Саму трасу прив'язують до геодезичних пунктів не рідше чим через 50км. При відсутності поблизу траси опорних пунктів через кожні 30 - 40 сторін визначають щирий азимут.

Для проектування місць перетинання трубопроводом рік, ярів, каналів, доріг додатково проводять докладну зйомку цих місць у масштабі 1:500 або 1:1000.

На переходах через ріки і яри споруджують дюкер, тобто трубопровід заглиблюють у землю нижче дна перешкоди; при перетинанні гірських доріг і глибоких ущелин зводять естакаду.

Зйомку ділянки переходу ріки роблять у масштабах 1:500 - 1:1000 з перетином рельєфу через 0,5м. Знімають обоє береги й дно ріки. Зйомку дна виконують шляхом промірів глибин по трьох створах: головному й двом бічним, розташованим вище й нижче за течією на 50 - 60м від осі.

Одночасно із трасуванням трубопроводу роблять дослідження й зйомку площадок головних споруд і проміжних станцій. Обрані майданчика знімають у масштабі 1:500. На підставі матеріалів польового трасування становлять план траси трубопроводу в масштабах 1:5000 - 1:10000, плани окремих перетинань і площадок у масштабах 1:500 - 1:1000, а також поздовжній профіль траси.

Перед будівництвом трубопроводу відновлюють і закріплюють кути повороту, пікетаж траси, детально розбивають криві, згущають мережа робочих реперів (не рідше чим через 1 км), проводять контрольні виміри ліній і повторне нівелювання. Одночасно з відновленням траси відповідно до проекту розбивають і закріплюють колодязі й переходи. Точки кріплення виносять за межі зони грабарств, тобто приблизно на 5м в обидва боки від осі.

Для виробництва грабарств необхідна детальна розбивка траншеї, технологія якої залежить від того, яким екскаватором будуть виконуватися ці роботи. При використанні одноковшевого екскаватора приблизно через 10м намічають на місцевості від закріпленої осі обидві брівки траншеї й указують глибину останньої. Для правильної роботи багатоковшевого екскаватора (канавокопача) розбивають лінію, що паралельна осі трубопроводу й відстоїть від її на величину, рівну половині відстані між внутрішніми гранями гусениць канавокопача. Цю лінію закріплюють через 5 – 10м колами, які повинні бути добре видні екскаваторникові.

При напрямку грані відповідної гусениці уздовж лінії колів канавокопач буде рухатися строго по наміченій трасі.

Щоб уникнути переборів ґрунту, траншеї не добирають до проектних позначок на величину 10 - 15см. Потім на пікетах і на колодязях будують обноски й за допомогою визирок зачищають остаточно дно траншеї. Обноска ставиться перпендикулярно осі трубопроводу. На колодязях, розташованих на поворотах траси, обноску ставлять на бісектрисі кута. Від точок кріплення на обноску виносять вісь траншеї й закріплюють її цвяхом. Натягнувши між осьовими точками сусідніх обносок дріт і підвісивши на неї схил, перевіряють планове положення траншеї.

Роблять висотну вивірку дна траншеї із застосуванням визирок.

На переломах поздовжнього профіль траси розбивають вертикальні криві більших радіусів. Пряма вставка між початком і кінцем сусідніх кривих повинна бути не менш 10 - 20м. На ділянках вертикальних кривих проектні позначки по дну траншеї встановлюють за допомогою нівеліра, тому що спосіб визирок на цих ділянках не може бути застосований.

По закінченні укладання трубопроводу роблять виконавчу зйомку. У виконавчому поздовжньому профілі показують фактичні позначки верху насипу й верхи трубопроводу, позначки дна траншеї, діаметри покладених труб і т.д. На плані відзначають відхилення від проекту, допущені в процесі будівництва.