Рельєфом місцевості називається сукупність нерівностей земної поверхні.

Залежно від характеру рельєфу місцевість підрозділяють на рівнинну, горбисту й гірську. Рівнинна місцевість має слабовиражені форми або майже зовсім не має нерівностей; горбиста характеризується чергуванням порівняно невеликих по висоті підвищень і знижень; гірська являє собою чергування піднесень більше 500 м над рівнем моря, розділених долинами.

Рис. 4. 1. Характерні форми рельєфу:

1 - лощини, 2 - хребет, 3, 7, 12 - вершини, 4 - вододіл, 5,9 - сідловини,

6 - тальвег, 8 - ріка, 10 - обрив, 11 - тераса

 

Із усього різноманіття форм рельєфу місцевості можна виділити найбільш характерні (рис. 4.1).

Гора (пагорб, висота, сопка) - це конусоподібна форма, що піднімається над навколишньою місцевістю рельєфу, найвища точка якої називається вершиною (3, 7,12). Вершина у вигляді майданчика називається плато, вершина гострої форми - піком. Бічна поверхня гори складається зі скатів, лінія злиття їх з навколишньою місцевістю - підошва, або основа гори.

Улоговина, (котловина) або западина, - поглиблення у вигляді чаші. Найнижча точка улоговини - дно. Бічна поверхня її складається зі скатів, лінія злиття їх з навколишньою місцевістю називається брівкою.

Хребет 2 - височина, що поступово знижується в одному напрямку й має два крутих скати, що називаються схилами. Вісь хребта між двома схилами називається вододільною лінією, або вододілом 4.

Лощина 1 - витягнуте поглиблення місцевості, що поступово знижується в одному напрямку. Вісь лощини між двома скатами називається водозливною лінією, або тальвегом. Різновидами лощини є долина - широка лощина з пологими схилами і яр - вузька лощина з майже стрімкими схилами. Початковою стадією яру є вимоїна. Яр, що заріс травою й чагарником, називається балкою. Розташовані іноді по схилах лощин майданчика, що мають вид уступу або сходинки з майже горизонтальною поверхнею, називаються терасами.

Сідловина 5, 9 - знижена частина місцевості між двома вершинами 3, 7. Через сідловини в горах часто проходять дороги; у цьому випадку сідловина називається перевалом.

Вершина гори, дно улоговини й найнижча точка сідловин є характерними точками рельєфу. Вододіл і тальвег являють собою характерні лінії рельєфу. Характерні точки й лінії рельєфу полегшують розпізнавання окремих форм його на місцевості й зображення їх на карті й плані.

Спосіб зображення рельєфу на картах і планах повинен давати можливість судити про напрямок і крутість скатів, а також визначати позначки точок місцевості. Разом з тим він повинен бути наочним. Відомі різні способи зображення рельєфу: перспективне, штрихування лініями різної товщини, кольорової відмивки (гори - коричневі, лощини - зелені), підпису позначок точок, горизонталі. Найбільш досконалі з інженерної точки зору способи зображення рельєфу – горизонталями у сполученні з підписом позначок характерних точок (рис. 4.2) і цифровий.

Горизонталь — це лінія на карті, що з'єднує точки з рівними висотами. Якщо уявити собі перетин поверхні Землі горизонтальною (рівневою) поверхнею Ро, то лінія перетину цих поверхонь, ортогонально спроектована на площину й змен шена до розміру в масштабі карти або плану, і буде горизонталлю.

Рис. 4.2. Зображення рельєфу горизонталями

 

Якщо поверхня Р₀ розміщена на висоті Н від рівневої поверхні, прийнятої за початок рахунку абсолютних висот, то будь-яка точка на цій горизонталі буде мати абсолютну позначку, рівну Н. Зображення в горизонталях рельєфу всієї ділянки місцевості можна одержати в результаті перетину поверхні цієї ділянки рядом горизонтальних площин Р1, Р2, ..., розташованих на однаковій відстані h одна від одної. У результаті на карті одержують горизонталі з позначками Н+h, Н+2h і т. д.

Відстань h між січними горизонтальними площинами називається висотою перетину рельєфу. Її значення вказується на карті або плані під лінійним масштабом. Залежно від масштабу карти й характеру зображуваного рельєфу висота перетину може бути різна.

Відстань між горизонталями на карті або плані називається закладанням. Чим більше закладення, тим менше крутість скату на місцевості, і навпаки.

Горизонталі ніколи не перетинаються, за винятком навислої скелі, природних і штучних воронок, вузьких ярів, крутих обривів, які не виражаються горизонталями, а позначаються умовними знаками.

Основні форми рельєфу зображуються горизонталями так. Зображення

Рис. 4.3. Зображення горизонталями характерних форм рельєфу: а - гора, б - улоговина,

в - хребет г – сідловина; 1 - вершина, 2 - дно, 3 - вододіл, 4 - тальвег

гори й улоговини (рис. 4.3, а, б), як і хребта та лощини подібні між собою. Щоб відрізнити їх один від одного, біля горизонталі вказують напрямок скату.

 

На деяких горизонталях підписують позначки характерних точок, причому так, щоб верх цифр був спрямований убік підвищення скату.

 

Рис. 4.4. Пів- та чвертьгоризонталі

Якщо при даній висоті перетину рельєфу деякі характерні особливості його не можуть бути виражені, проводять додаткові пів- і чвертьгоризонталі (рис. 4.4) відповідно через половину або четверту частину прийнятої висоти перетину рельєфу. Додаткові горизонталі креслять пунктирними лініями, іноді у вигляді відрізків.

Щоб полегшити читання горизонталей на карті, деякі з них потовщують. При висоті перетину 1, 5, 10 й 20м потовщують кожну п'яту горизонталь із позначками, кратними відповідно 5, 10, 25 й 50м. При висоті перетину 2,5м потовщують кожну четверту горизонталь з позначками, кратними 10м.