Освоєння морських свердловин, порівняно з освоєнням на суші, має такі специфічні особливості.

Платформа (стаціонарна або побудована при естакаді), на якій розташовані гирла видобувних свердловин, має обмежену площу. В таких умовах ускладнення та аварії зі свердловиною, яка подає нафту чи газоконденсатну суміш, особливо під високим тиском, можуть спричинити відкритий фонтан, грифоноутворення, пожежу, забруднення моря та інші небажані наслідки.

Виникнення цих ускладнень потребує негайної евакуації працівників із платформи, і тому порівняно з сушею актуальним є забезпечення умов великої надійності, довговічності та їх безаварійної експлуатації.

Освоєння та подальша експлуатація морських газоконденсатних свердловин часто ускладнюється через утворення гідратів під час транспортування їх продукції підводними трубопроводами внаслідок різких коливань температури в морському та повітряному середовищах.

При облаштуванні платформи та комунікацій для газоконденсатних свердловин потрібно передбачувати обов¢язкове застосування депресаторів, розчинників та інших засобів з метою створення нормальної та безперебійної роботи системи пласт-піднімач-газо- і конденсатозбірний пункт.

Іноді ще застосовують методи свабування (поршнювання) і тартання (до глибини 800-1000м). Для цього у свердловину на канаті від глибинної лебідки опускають сваб (поршень з клапаном і гумовими манжетами) в НКТ чи желонку (вигляду вузького довгого відра з клапаном).

Газліфтні свердловини освоюють звичайно методом протискування.

Насосні свердловини перед освоєнням промивають водою чи краще нафтою і освоюють насосом (ШСН, ЕВН), який використовується для експлуатації.